Мой заголовок
П`ятниця, 29.03.2024
Вітаю ВасГість| RSS


Головна| Каталог статей | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Новини нашого села [15]
Історія Майорщини [3]
Для садівника [48]
Лікарські трави [41]
Відео [11]
Міні-чат
200
Кнопки
Наші друзі

________________________ ________________________
Наша кнопка



Головна » Статті » Історія Майорщини

Історія створення селища Майорщина

Майорщина

Майорщинській сільраді підпорядковані села Майорщина і Сліпорід-Іванівка. А був час, коли в межах цих сіл було значно більше населених пунктів. Вони простягалися від самого верхів'я р. Сліпорід вниз по течії в такій послідовності: хутір Пологівський (або Шосточчин), х. Березинщина, х. Сліпорід-Іванівка, х. Сліпорід (або Карасівщина), х. Вакулівщина - до 1954р. вони відносились до Сліпорід-Іванівської сільради. Завершували цей ряд Майорщина і Михайлівка або Горбаневщина), які були об'єднані в Майорщинську сільраду. На топографічних картах середини XIX ст. ці населені пункти містилися на лівобережжі р. Сліпороду за винятком Вакулівщина і Майорщина, які були показані на правобережжі.

В давню старину майже всі хутори, які знаходилися на березі р. Сліпорід, носили назву «Сліпорід», а поряд з назвою записувався його власник з його чином і прізвищем. Пізніше деякі хутори одержали назву від прізвища власника (х. Вакулівщина, Березинщина, Карасівщина), або від чину володаря (Майорщина). Лише хутір Сліпорід довго зберігав свою давню назву поряд з назвою «Карасівщина», а Сліпорід-Іванівка і до тепер зберігає цю давню назву з добавкою до неї імені одного із найдовших його володарів.

До революції Михайлівка відносилась до Пирягинської волості, решта населених пунктів - до Городищинської волості. Всі вони відносились до Пирятинського повіту, після революції — до Пирятинського району, а з 08.12.1966р. - до Гребінківського району.

З давніх-давен хутори Пологівський і Березинщина відносились до парафії Миколаївської церкви с. Кулажинець. Сліпорід-Іванівка,Карасівщина, Вакулівщина, Майорщина і Михайлівка відносились до парафії Преображенської церкви (до 1853р. вона називалась Петропавлівською) с. Короваїв, а з побудовою в с. Майорщині Покровської церкви (1900) частина населених пунктів перейшла до цієї парафії. Діти хуторів Березівщини, Пологівського, Карасівщина, СлІпорід-Іванівського навчалися (до революції) в школі хутора Березівщини, а діти хуторів Майорщини, Вакулівщина і Михайлівни - в церковно приходській школі Майорщини, яка потім стала земською.

Історію населених пунктів, які увійшли до складу Майорщинської сільради, розглянемо вище викладеній послідовності.

Хутір Пологівеький

Хутір заснований близько 1726р. В 1765р. отаман пирятинський Андрій Степанович Щербак (засновник Щербанівки-Тарасівки), відписуючи дітям своє майно показав: «Хутор о 5 хатах в самой вершине р. Слепород состоящий, прозьіваемьій Сидорцевьі Луки и Лозьт с имеющимся при нем сенокосньїми луками, в 1762 году 2 декабря у бьівшего жителя Пирятинского Опанаса Сидоренка купленньїе мною». Пізніше він став називатись Щераківським, в якому в 1784 році мешкало 18 душ обох статей (згідно з сповідальною відомістю Миколаївської церкви села Кулаженець).

В «Описах Київського намісництва 1781 - 1787 років» цей хутір названий Пологівський(ця назва, мабуть, через рельєф названа Пологами). В 1795 році Максим Максимович Щербак (онук Андрія Степановича) продав хутір Пологівеький разом з орною і сінокісною землею і з людьми за 6 тисяч карбованців дружині підпоручика Івана Михайловича Ограновича- Корнієвича - Єлизаветі Йосипівні. Ограновичі-Корнієвичі прийшли в Лубенський полк із Прилуцького козацького полку. В другій половині XVI! століття родоначальник Лубенських і ІІирятинських Ограновичів Корній Григорович одружився на дочці багатого чоловіка — «орендаря Лубенського» («орендар» - корчмар, тнинкар) Івана Кулябки і переїхав із Гірщтук в Лубни,Довгий час його нащадки носили прізвище Корнієвич, яке пішло від імені їх предка. Його син Григорій Корнієвич одружився на дочці лубенського полковника, швидко заволодівши багатьма земельними угіддями на Лубенщині та Пирятинщині. Близько 1828 року ця невелика маєтність перейшла до Олександри Іванівни. В 1838 році в сповідальній відомості Миколаївської церкви вперше записана сама Олександра Іванівна, віком 42 роки (вона була молодша від чоловіка на ЗО років),вдова. Після смерті свого чоловіка приїхала на свій хутір Сліпорід (Пологівський) і стала тут жити. В простонародді цей хутір стали називати Шосточ чиним хутором. А потім в офіційних документах записували: х. Пологівський (Шосточчин), а в матеріалах переписів 1900-1926 років записано: х. Пологи (він же Шосточчин).

 Олександра Іванівна, не маючи спадкоємців, в 1843 році продала Пологівську маєтність полковникові Миколі Івановичу Вільямову, але продовжувала тут мешкати до 1852 року. Близько 1859 року Микола Іванович вийшов у відставку і став жити з сім'єю в цьому хуторі. В період селянської реформи договір на продаж землі селянам склала його дружина Софія Петрівна (в 1863р.). землею наділялись 61 «ревізька душа» в загальній кількості; присадибної - 6,045 десятин, польової — 40,54 десятин

В 1915 році тут було 2 вітряки. Ріст населення в х. Пологівському характеризувався такими даними: в 1767 році тут було всього 5 хат, в 1789 році тут мешкало 25 душ обох статей, 1797 році - 46 душ, 1859 році - 123 душі, 1893 - 160 душ, 1900 - 183 душі, 1910 -219 душ, 1926 році - 369 душ, 1939 році - 216 душ.

Майорщина

Сліди поселення Майоріцини тягнуться ще з початку 1740 року знаходимо на початку 18 століття. В матеріалах ревізії 1740 року знаходимо запис: « В хуторе казака Андрея Процента иамесньїе 2 чел. (пасечник и скотар)». В сповідальні відомості Петропавяівською церкви с. Короваїв за 1.758 р. записано: « В хуторе Андрея Процента посполитих 25 мужекого пола и 22 женкого пола».В «Описах Київського намісництва 1781 — 1787 рр.» записане, що в хуторі 'Проценювському асаула полкового Льва Герба невського мешкало 17 душ.

Гербаневські до 17897 року ще не всю Проценківську маєтність закупили., про свідчить «купчая крепость» 1799 року: «дворянка, жена умершого вахмистра Йвана Чепелевекого Марля Максимовна продала майору Льву Трофимовичу Гербаневскому лахотною и сенокосною землю, доставшуюся от дяди мужа моего Андрея Проценка на правобережье Слепорода за 300 рублеюкГербаневські прийшли із Польщі. Сини Івана Орди Гербаневського (до свого прізвища польські Гербаневські добавляли «Орда») Петро і Іван поступили на службу до Росії: Петро в Пирятинську сотню, а Іван асаулом охочекомрнного полку (такі полки комплектувались із добровольців). Онук Івана Івановича Герба невського Лев Трохимович, асаул полковий, а згодом майор, заволодів хутором, який продовжувавсь називатись Проненківським. А в «Описах Лівобережної України І 799-1801 років», мабуть, вперше хутір був названий Майорщиною (в той час тут мешкало 53 душі обох статей). Оскільки хутором (а потім із 1850 року «деревнею»» незмінно володіли Гербаневські, то його назвали Гербаневщиною.

Майорщинські поміщики у різні часи утримували: 1849 року вівчарський завод на 1510 голів; 1910р. - кінний завод на 53 кобили і 3-х жеребців; цегельний завод з кількістю робітників - 4; тут був паровий млин.

В 1915 році в Майорщині налічувалося 5 вітряків. В 1911 році Пирятинське земство відкрило тут прокатну станцію, де можна було на прокат взяти: культиватор, лущильники, сівалку, трієр, описувач для садів і інші знаряддя сільськогосподарського виробництва.

В 1884 ропі тут мешкало селян 422 душі обох статей і дворян - 7 душ. За переписом населення 1900 року в д. Гербаневщині (Майорщині) значилось 600 душ обох статей; в 1910 році - 776 душ (4 дворянських господарств, одно козацьке. 124 селянських господарств); в 1926 році - 1150 душ; в 1939 році - 1174 душі.

Син Леонтія Михайловича і Любов Іванівни статський радник Михайло Львович і його дружина Марія Демидівна (дівоче прізвище Родзянко) залишили своїм дітям значні земельні володіння.

В 1913 році вони мали: Лев Михайлович - 737 десятин, Анатолій Михайлович - 735 десятин, Валерій Михайлович - 716 десятин, Ольга Іванівна - 274 десятини (ця земля знаходилась не тільки в д. Майорщині: 504 десятини материнської землі знаходилась в Лутайці, і 494 десятини батькової матері - в м. Городищі). Селяни ж Майорщини, яких в 1910 році налічувалось 735 десятин, мили всього 299 десятин землі. Ясно, що вони були невдоволені своїм становищем. Сестра жінки Євгена Павловича Гребінки Катерина Бондаренко, яка влітку 1905 року разом з дітьми відпочивала в Убіжище, 9 серпня писала своєму чоловікові: «У нас тут чуєш, що то там запалили хліб, то в другому місці, наприклад кажуть люди, що у Герба невських учора підпалили в один раз 15 скирт хліба і сіна, і усе враз. Дурні люди, бо хліб застрахований».

В 1900році в Майорщині відкрилась Покровська церква (дерев'яна), яка була приписана до Різдва Богородицької церкви міста Пирятина. В 1903 році тут побудували шкільне приміщення І відкрили церковно-парафіяльну школу. В 1905-1906 роках вона була кращою церковно-парафіяльною школою в окрузі. Серед кращих учителів таких шкіл відзначались законо- учитель цієї школи священник Іоан Гиренко і учитель Іван Олійник. В 1915 році ця школа стала земською.

Хутір Михайлівка

Вперше хутір Михайлівка згадується в «Описах Лівобережної України 1799-180Іроків» (в той час тут мешкало 37 душ обох статей). В «Описах Київського намісництва 1781-1787 років» хутір Михайлівка ще не значився. Був лише хутір Майорщина, розташований на обох берегах річки Сліпороду. Майорщинською маєтністю володів титулярний радник Михайло Львович, а потім - його син титулярний радник Лев Михайлович і надвірний радник Андрій Михайлович. Поява хутора Михайлівського, мабуть, була пов'язана зі змінами в адміністративно-територіальному поділу після ліквідації полково- сотенного устрою на Ліворебережній Україні (1783). Вводилися губернії і повіти. Указом від 7 серпня 1797 року створювалися волості і волосні правління, як органи самоврядування козаків, удільних (володінь царської фамілії) і державних селян. Межею між створюваними Пирятинською і Городищенськими волостями передбачалось зробити річку Сліпорід. Дві частини Майорщини, які були на протилежних берегах річки Сліпороду опинилися б в різних волостях. Логічним було із цих двох частин хутора Майорщини зробити два окремі хутори: лівобережна частина стала хутором Михайлівною (названою на честь Михайла Львовича), правобережна частина продовжувала насити назву Майорщина. Маєтність Майорщина стала власністю Льва Михайловича, а Михайлівська - Андрія Михайловича (в сповідальних же відомостях аж до 1853 року обидві ці частини продовжували називати Майорщиною).

Під час селянської реформи договір між селянами і поміщиком Андрієм Михайловичем Герба невським на продаж землі селянам був підписаний в 1863 році. По десятому народному переписові 1859 року, в Михайлівні налічувалося 100 ревізьких душ. Мали право на наділи всі селяни і 10 душ дворових - всього 94 душі. На той час в хуторі було 43 селянських господарства. До реформи селяни користувалися 231,5 десятинами поміщенської землі (в тім числі присадибної - 8,75 дес., вигону - 12,75 дес. І польової - 210 десятин. Всього у поміщика Андрія Михайловича Гербаневсьокого було у 1862 році 910 десятин землі. Незважаючи на те, що існуючий наділ був багато більшим мінімального, встановленого законом, поміщик добавив ще 14 десятин.

В подальшому ріст населення Михайлівки характеризувався такими даними: в 1893 році тут було 79господарств ( в тім числі 4 козацькихО з населенням 435 душ; в 1900 році - 79 господарств, 535 душ; в 1910 році - 90 господарств і 523 душ; 1926 році - 608 душ; 1939 - 507). У 1910 році тут був один паровий млин. Михайлівка знята з обліку населених пунктів з 1946 - 1960 роки.

Об'єднання хуторів, створення сіл

Об'єднання хуторів в села Майорщину і Сліпорід-Іванівку завершилось, мабуть, в 1938 році, році остаточної ліквідації хуторської системи. В переписі 1939 року ще були зазначені хутори, але насправді в той час вони були зазначені як хутори, але насправді в той час вони вже були не хуторами, а кутками. В 1923 році за населеними пунктами була закріплена земля: Майоріциною - 1108 десятин, Михайлівною - 684 дес., Сліпорід- їванівкою - 662 дес., ІІологівський - 515, Карасівщиною - 357 дес., Вакулівщиною - 240,5 дес., Березівщиною - 234 дес. Але це були не остаточні дані: ще уточнювалися вони, проводилися землеустрій ні роботи. Це було пов'язано з тим, що в зв'язку з утворенням Майорщинського бурякорадгоспу, якому з Майорщиною було передано 506 десятин землі, а Майорщині була компенсована втрата землі за рахунок сіл Лутайки і Короваїв - виникла плутанини. Після революції були створені сільські ради Майорщинські в складі Майорщини і Вакулівщина: Михайлівська в складі Михайлівки, хутора Високого і Олександрійського; сліпорід-Іванівська в складі Карасівщина. 16 серпня 1925 року за рішенням Прилуцького окружного виконкому було розформовано Михайлівську сільраду і змінено склад сільрад. В складі Майорщинської стали : Майор ти на і Михайлівна. А в складі Сліпорід-Іванівської сільради були: Сліпорід-Іванівка, Березинщина, Карасівщина, ІІологівський і Вакулівщина,

Відсутність поміщиків і створення сільрад склали сприятливі умови для об'єднання хуторів Майорщина і Сліпорід-Іванівка. На території Майорщинської сільради були створені колгоспи: «Перемога», «Сталінської Конституції» і «Червоний Прапор». А на території Сліпорід-Іванівської сільради - колгоспи: Імені Дзержинського і 16-річчя Жовтня. Існування колгоспів прискорило стирання меж між хуторами. Таким чином, в результаті злиття хуторів, мабуть уже в середині 1930х років збільшилися села Майорщина і Сліпорід-Іванівка. Сліпорід-Іванівська сільрада існувала до 1954-58 рр., коли була скорочена значна частина сільрад Полтавщини. Відтоді Сліпорід-Іванівка входить до складу Майорщинської сільради. Значних збитків селам Майорщини і Сліпорід-Іванівці завдала війна 1941- 1945 років. Людські втрати підтверджуються переписом населення 1958 року, за яким в Майорщині в той час налічувалося 1319 чоловік, а в Сліпорід- Іванівці - 1189.

Зараз Майорщина - одне з найбагатших сіл Гребінківського району. У ньому (єдиному в районі!) збережено господарство, яке є колективною власністю, - СТОВ «Прогрес». Село, незважаючи на економічні труднощі, процвітає, зводяться нові будинки, проведено газифікацію, у ньому живуть і працюють люди творчої наснаги.

У Майорщині зберегли і доглядають історичну спадщину, соснова алея, посаджена паном; залишки колишнього панського будинку,  розташований на території сучасної Майорщинської допоміжної школи-інтернат, вшановується пам'ять нащадків сім'ї Кравченка М.І., . Саме вони, працюючи  в пана, залишили прекрасні спогади, пов'язані з історією нашого села, якими ми скористалися у своєму дослідження.

Категорія: Історія Майорщини | Додав: maluyserg (07.03.2011)
Переглядів: 4152 | Коментарі: 2 | Теги: Історія села, хутори, створення села | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Погода
Радіо онлайн
Яскраве радіо
Радіо в тестовому режимі, якщо вам сподобалось це радіо сповістіть в чаті
Профіль
П`ятниця
29.03.2024
12:04

[ Управление профилем ]
Випадкові фото
3D Хмарка тегів
Наше опитування
Книги на сайті для скачування ?
Всього відповівдей: 17
Статистика
Сьогодні відвідали
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Створено © 2024