Абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris) – листопадне дерево, рідше кущ родини розових. Ластки чергові, широкі, яйцевидно-округлі, при основі майже серцевидні, цілісні, нерівнопилчасті. Квітки двостатеві, майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві, одиничні, рідше — по дві в листкових пазухах. Плід — соковито-м'ясиста кістянка, оранжева або жовта, з бархатистоопушеною поверхнею. Цвіте у квітні — травні.
Поширення. В дикому стані абрикос звичайний трапляється на Кавказі, в Туркменії. На Україні вирощують як промислову культуру в південних об ластях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі.
Сировина. Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь.
Хімічний склад. М'якуш плодів містить близько 27% цукрів (переважно сахароза), понад 2,5% органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1%), бета-каротин (1,6 мг%), аскорбінову кислоту (10 мг%) , тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг%), залізо, срібло тощо. У насінні є жирна олія (30—50%), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослого абрикоса); в камеді є арабіноза (41%), галактоза (44 %), глюкуронова кислота (16 %), мінеральні та білкові речовини.
Використання. Лікувальна цінність плодів абрикоса зумовлена високим вмістом у них вітамінів, мікро- і макроелементів, цукрів тощо. Так, 100 г абрикосів впливають на процес кровотворення так само, як 40 мг заліза або 250 г свіжої печінки. Свіжі абрикоси корисно вживати під час вагітності, при анемії, захворюваннях шкіри, слизової оболонки ротової порожнини, при трофічних виразках гомілки, при серцево- судинних захворюваннях, що супроводяться набряками. В останньому випадку корисно практикувати один раз на тиждень розвантажувальний день (протягом дня за 4 рази рівними порціями з'їдають 300 г намоченої кураги і випивають 0,5 л абрикосового соку з м'якушем). Сушені абрикоси (урюк, курага) рекомендують при атеросклерозі, коронарній недостатності як джерело добре засвоюваного калію. Дітям рекомендується вживати свіжі абрикоси при гіпо- й авітамінозах. При сонячних опіках лиця використовують маски з свіжого абрикосового соку.
Хворим на діабет і ожиріння свіжі й сушені абрикоси слід вживати в обмеженій кількості.
Недоцільно призначати абрикоси для лікування і профілактики гіпо- та авітамінозу провітаміну А хворим на печінку та хворим зі зниженою функцією щитовидної залози, оскільки в цих випадках каротин не засвоюється. Насіння йде на виготовлення абрикосової олії, яку використовують так само, як персикову або мигдалеву олію. Споживається насіння і в харчуванні. Вживати насіння в їжу треба обережно, не більше як по 20 г за один раз, щоб не отруїтися.
Абрикосова камедь (Gummi Armeniacae) виробляється у вигляді порошку білого або жовтуватого кольору й інколи використовується як обволікаючий засіб. У китайській народній медицині насіння абрикосів у чистому вигляді використовують як заспокійливий засіб при кашлі та гикавці, в суміші з іншими лікарськими рослинами — при бронхіті, трахеїті, ларингіті, коклюші та нефриті. Література: 1. Лікарські рослини. Енціклопедичний довідник за редакцією академіка АН УРСР А.М. Гродзінського
________________________
